Притчі

                Чому люди кричать?

Одного разу Майстер запитав своїх учнів:

– Чому люди під час сварки кричать?

– Тому що втрачають спокій, – сказав один.

– Але навіщо кричати, якщо інша людина знаходитися поряд? – запитав Майстер. – Чи можна з ним говорити тихо?

Учні пропонували свої відповіді, але жодна з них не влаштувала учителя.

Врешті-решт він пояснив:

– Коли люди невдоволені один одним і сваряться, їхні серця віддаляються. Для того, щоб скоротити цю відстань і почути один одного, їм доводиться кричати. Чим сильніше вони гніваються, тим більше віддаляються і тим голосніше їм доводиться кричати.

– А що відбувається, коли люди закохуються? Вони не кричать. Навпаки, говорять тихо. Адже їхні серця знаходяться дуже близько один до одного. А коли закохуються ще сильніше, що відбувається? – продовжував Майстер. – Люди вже не говорять, а лише перешіптуються і стають ще ближчими у своїй любові.

Врешті-решт навіть перешіптування стає непотрібним. Вони тільки дивляться один на одного і усе розуміють без слів.

Отже, коли сперечаєтеся, не дозволяйте вашим серцям віддалятися один від одного, не вимовляйте слів, які збільшують відстань між вами.

 

Притча про паломників

Якось  паломники лаштувалися заночувати на всіяному галькою морському березі. Раптом з неба ринуло світло. Паломники збагнули, що почують божественне одкровення, й наготувалися, очікуючи. Минув якийсь час, і з небес пролунав голос. Голос мовив: “Наберіть гальки й  покладіть до торбин. Уранці вирушайте в дорогу. Йдіть цілий день. Увечері ви будете й радіти, й сумувати одночасно”. Після цього і світло, і голос зникли.

Паломники відчули розчарування. Вони сподівалися на важливе одкровення, вселенську правду, що зробила б їх багатими і знаменитими, а натомість одержали завдання, сенсу якого не розуміли. Проте, пам’ятаючи про небесне сяйво, вони про всяк випадок покидали, буркочучи, до торбин  кілька дрібних камінців.

Паломники були в дорозі  весь наступний день. Увечері, лягаючи спати, вони зазирнули до своїх торбин. Замість гальки там  лежали діаманти. Спершу паломників охопила радість: вони володарі діамантів! А за мить — смуток: діамантів було так мало!

Притча  "Олівці"

    Перш, ніж покласти олівець у коробку, майстер відклав його.

-         Є п’ять речей, котрі ти повинен знати, - сказав він олівцеві, - перед тим, як я відправлю тебе у світ. Завжди пам’ятай про них, ніколи не забувай, і тоді ти станеш найкращім олівцем у світі.

Перше: ти зможеш зробити багато великих речей, але тільки  в тому випадку, коли дозволиш комусь тримати себе в руці.

Друге: час від часу ти будеш переживати болісне заточування, але це буде необхідністю, щоби стати ще кращим.

Третє: ти будеш здатен сам виправляти свої помилки.

Четверте: твоя найважливіша частина завжди буде знаходитись всередині.

П’яте: на якій поверхні б тебе не використовували, ти завжди повинен залишати свій слід. Незалежно від того, яким буде твій стан – ти повинен писати.